Світ ловив мене, та не спіймав
Учень третього курсу Запорізького радіотехнічного технікуму Олександр Мириленко випробував на міцність "залізну завісу" у 1962 році. Вона для нього виявилася заміцна.
Сімнадцятирічний комсомолець із Запоріжжя Олександр Мириленко був затриманий і заарештований у листопаді 1962 року під час спроби перетину державного кордону СРСР в бік Туреччини. Студент радіотехнічного технікуму, як для свого віку, непогано заплутував сліди. Однак змагатися з КДБ складно, особливо, коли ти давно в нього під ковпаком.
У поле зору чекістів Олександр потрапив за кілька місяців до спроби перетину державного кордону. Грішків за ним, на думку спецслужб, водилося чимало. По-перше, співробітники запорізького КДБ відмічали, що він систематично слухав радіопередачі заборонених в Радянському Союзі радіостанцій "Голос Америки" й "Свобода". Саме впливом "голосів" чекісти пояснювали формування у хлопця неприйняття радянської моделі життя.
По-друге, своїх поглядів Мириленко не приховував, принаймні, серед ближчого оточення. Критикував радянську владу, вихваляв життя на Заході та "західний стиль життя" загалом. Стверджував, що створений для життя у вільному суспільстві й ведення бізнесу, а в умовах СРСР він для себе перспектив не бачить.
По-третє, під приводом колекціонування поштових марок направляв іноземним кореспондентам у США, Англію, Францію й інші країни листи, за визначенням КДБ, "ідеологічно шкідливого змісту". В них же звертався з проханням вислати йому платівки з музикою, літературу та таку дефіцитну в СРСР жувальну гумку.
У липні-серпні 1962 року, перебуваючи під час літніх канікул в Ялті, Мириленко познайомився з двома американськими туристами. Недремне око КДБ у співбесідах нових знайомих одразу вгледіло обробку в антирадянському дусі. Через що запорізький юнак був попереджений ялтинськими чекістами про шкідливість подібних контактів.
Повернувшись до Запоріжжя, Мириленко продовжив шукати "іноземні контакти". Так, в районі готелю "Дніпро" намагався познайомитися з канадськими туристами, але цьому завадили члени народної дружини. Останніх, в свою чергу, дуже образило, що юнак у розмові з ними поводився нахабно, стверджуючи, що контакти з іноземцями – його особиста справа.
Портал Depo.Запоріжжя вже неодноразово згадував про перлюстрацію чекістами поштової кореспонденції радянських людей, тож зрозуміло, що листи Мириленка у КДБ також уважно читали. Зокрема, фіксували, що у листах до "ялтинських" знайомих-американців хлопець просив надіслати йому "антирадянські" газети та журнали, які публікувалися у США емігрантськими організаціями. Також прохав про платівки та "бульварну літературу" - так чекісти називали комікси.
З цими ж американцями Мириленко намагався листуватися через посередників, зокрема, через англійську дівчину Джоан Гольдберт, з якою познайомився на ґрунті філателії. Але тут хлопця спіткала невдача. Його респондентка виявилася ідейною комуністкою, членом англійського комсомолу, ще й працювала у книжковій крамниці англійської компартії. Англійка дала запорізькому юнакові жорстку одповідь, назвала "фашистським ублюдком" та побажала, щоб радянська влада його викрила і "воздала по заслугах".
Співробітники КДБ провели з Олександром Мириленком чергову профілактичну розмову. Та він відреагував на це доволі зухвало: не погоджувався з КДБістами, не визнавав за собою жодної провини - "не усвідомив свого ідейного та морального падіння", як зафіксовано в архівах КДБ. Розлючені чекісти ініціювали обговорення поведінки юнака на комсомольських зборах у технікумі. Одночасно, причому вдруге, була проведена бесіда з його батьками - перший раз із приводу поведінки сина з ними розмовляли напередодні його подорожі до Ялти.
Тим часом Олександр, вочевидь, вирішив не чекати на продовження й розвиток подій. 27 листопада 1962 року, напередодні запланованих зборів у технікуму, співробітники КДБ отримали інформацію, що він пішов з дому, заявивши, що вирішив перейти кордон СРСР й Фінляндії, дістатися посольства США у Гельсінкі й просити в американців політичного притулку. КДБ миттєво розіслав орієнтування на хлопця прикордонникам, але не лише на північних, а й на південних рубежах СРСР.
Затримали втікача із Запоріжжя 30 листопада під час спроби нелегального перетину кордону з Туреччиною за допомогою місцевих мешканців. Олександр встиг, одягнувши гумові рукавички, перерізати кусачками кілька рядів колючого дроту прикордонної огорожі, але наткнувся на електросигнальну систему. Намагався втекти, розбризкуючи на свої сліди нашатирний спирт й тютюн, щоби збити із сліду службових собак, але це йому не вдалося.
Під час арешту у втікача вилучили альбом радянських поштових марок, вартість яких оцінювалася на суму близько 500 американських доларів - за словами Олександра, виручені від продажу гроші мали піти на розвиток бізнесу; блокноти з іноземними адресами, облігації держзаймів, компас, кусачки, ізоляційну стрічку, ті самі гумові рукавички та ампули з нашатирним спиртом.
Враховуючи вік Мириленка, "його політичну незрілість", він був притягнений до кримінальної відповідальності лише за замах на незаконний перехід державного кордону СРСР й засуджений до трьох років виправно-трудових таборів.
Про його "подвиг" дізнався весь Радянський союз, адже з метою профілактики, щоб іншим незнадно було, у газеті "Известия" за 6 лютого 1963 року було опубліковано статтю "По наклонной", в якій розповідалося про невдалу втечу. Цю публікацію, як і розгорнуту біографію Мириленка жваво обговорювали на різних зібраннях. Зрозуміло, що з "правильних" позицій.
Оригінальна стаття: Depo.Запоріжжя
Радянська газета "Ізвестія", що виходила багатомільйонним тиражем, розповіла усьому СРСР про "ганебний" вчинок запорізького комсомольця Олександра Мириленка.
Стаття власного кореспондента "Ізвестій" А.Доленко займала цілий "підвал" газети. Вона була розміщена в рубриці на "Теми моралі" та мала назву "По наклонной".
Писав кореспондент про учня третього курсу Запорізького радіотехнічного технікуму Олександра Мириленка, який у листопаді 1962 року випробував на місцевість "залізну завісу", простіше кажучи намагався втекти з СРСР за кордон.
Тепер маємо змогу почитати цей взірець радянського агітпрому. У статті рідного сина ганьблять батьки-комуністи, мовляв, "честолюбний, марнославний, дріб'язковий в грошових розрахунках". Кореспондент знущається над бажанням хлопця займатися бізнесом. Та тішить чи себе, чи читача тим, що мільйони радянських хлопців та дівчат засудять Мириленка і що його вчинок - поодинокий.
У статті також привертає увагу те, що сам невдалий втікач не зрікається Батьківщини, а хоче відвідувати її, але в якості туриста.
На жаль, сподівання хлопця не здійснилися. Утім, відбувся він за спробу втечі доволі для тих часів легко. Хлопець був притягнений до кримінальної відповідальності лише за замах на незаконний перехід державного кордону СРСР й засуджений до трьох років виправно-трудових таборів.
Оригінальна стаття: Depo.Запоріжжя
