Все життя - це експеримент. Чим більше експериментів ти робиш - тим краще
Нашу Неньку - Україну навістило страшне лихоліття.
Великі й малі гинуть з голоду,
бо всякі дорібки забирають з України
московські кати, большевики.
Такого страшного голоду ще не було на Україні
від [Першої] світової війни.
(журнал „Українська ластівка”, 1933р.)
Голодомор в Україні 1932-1933 рр. – це злочин проти українського народу, який знекровив та спустошив нашу землю, забрав мільйони життів безневинних дітей України.
Українському народові, що упродовж століть виборював свою незалежність і сьогодні, нарешті, здобув її, випало на долю подолати шлях неймовірних смертоносних потрясінь, тяжких випробувань; докласти надлюдських зусиль у протистоянні навалам і пошестям, віковому уярмленню і визиску, духовному гнобленню і, навіть, фізичному знищенню.
Однак, народ наш вистояв, не розтанув і не розчинився в морі народів, як то не раз мало місце в історії людства.
Відродження національної самосвідомості сьогодні супроводжується посиленим інтересом громадськості до історичного минулого, особливо тих його сторінок, які довгий час замовчувалися. До них безперечно належить проблема суцільної колективізації та голоду на Україні на початку 30-х років. Суцільна колективізація і злочини, що її супроводжували відбувалися на очах усього світу. Сотні установ та організацій,мільйони людей були їх учасниками, свідками, виконавцями і, нарешті, жертвами.
В ці дні український народ поминає своїх невинно вбитих синів і доньок. Всі небайдужі запалюють свічку пам’яті як знак скорботи і молитви. На перший погляд, про такі події хотілося б забути, але пам’ять несе з собою досвід, який потрібний для життя. Тому, як народ, ми про це згадуємо , з метою оживити нашу надію на краще майбутнє. Надію, яка сьогодні не дається легко, маючи перед очима нові акти масових вбивств, численні жертви неспровокованої широкомасштабної агресивної війни, яку рф вже 2-й рік веде проти України. Але стійкість і згуртованість, яку проявляють українці, викликають захоплення світу.
